Волонтерський фронт. Валерія Радченко

Валерія Радченко — мама двох дітей, магістерка психології, власниця бізнесу з кейтерінгу та волонтерка. Нині майстриня з виготовлення маскувальних сіток та кікімор на базі штабу Жіночого ветеранського руху. Валерія каже: “Насправді це не важка робота, але вона потребує відповідальності. Не можна сплести абияк і передати заради галочки. Треба робити свою справу з повним розумінням, найкраще, аби це справді допомогло.”

Війну Валерія розуміє і як психологиня: «ПТСР – це наше сьогодення, тому я готова приносити користь не тільки у плетінні маскувальних сіток, але і продовжувати, з чого я колись починала і в чому є найбільш ефективною – у психології».

Цікаво, як ще, окрім маскування на фронті, можна застосувати піксельні сітки? Читайте наше інтервʼю з Валерією.

Як ви зустріли початок вторгнення та доєдналися до Жіночого ветеранського руху?

24 лютого прокинулася з першим вибухом. Неможливо описати свої відчуття і почуття тієї хвилини. Думки плутались, хотілося знову прокинутися, випити води від страшного сну. Але то був не сон. Чомусь в очах стояло зловісне слово «війна». Я його бачила різними кольорами від глибоко чорного до криваво червоного. Страшно було підійти до дітей і розбудити, повідомити, сказати. Як сказати?

З другим гучним вибухом, схопивши сплячого малого, побігла до ванної кімнати. Там у ванній, дивлячись на своїх дітей, розуміла повну безпорадність. Почуття змінювалися з кожним днем і, можливо, навіть з годинами. Безпорадність, страх, паніка переродилася на лють, яка дала поштовх діяти. Перші телеграм-канали, новини, вибухи, страх в очах дітей, безпорадність похилих людей, черги чоловіків у військкоматах і люди! Ті всі люди, які самі почали організовувати блокпости, як бджоли летіли у вулик, знаючи якимось чином, кому що робити – це все пробуджувало якісь нові, але знайомі відчуття. Це, мабуть, те, що називається генетичним кодом Українця. Та сила, яка активує тебе як механізм, в якому вже немає місця страху, сльозами, паніці. Тоді й почалася моя дія, моя маленька історія. З подругою розвозили і роздавали  харчові продукти для людей, які були в укриттях в стані повного заціпеніння. Памперси, гігієну, дитяче харчування для матусь. Тоді дуже мотивували черги у військкомати, той Дух, який надавав і зрощував сили.

Якби не двоє неповнолітніх дітей, скоріше за все приєдналася б до наших героїв сьогодення.

Люди активувалися на всіх фронтах. Хто допомагав з ліками, хтось харчі, хто коктейлі молотова, а хтось сітки. Почала плести у рідній школі. Скоріше за все, то був пост у Фейсбук, не пам’ятаю. Прагнення діяти, допомагати, підтримувати тоді було основним, як і зараз. Пізніше спрацював механізм аналізу своїх дій та результату. Почали шукати інформацію, розпитувати військових, їздити на майстер-класи, щоб наша робота мала результат. Тоді й почалася моя історія, мій досвід у плетінні сіток, кікімор — власне, маскування. Почали зі спроб і помилок до професійного рівня. Ми дослухалися до інших фахівців.

Відповідальність і бажання допомогти, врятувати, замаскувати життя нашого захисника — для мене основа, на яку опираються усі наші дії. Вже аж влітку спільні знайомі познайомили мене з Жіночим Ветеранським Рухом. Обличчям Ветеранки [Жіночого ветеранського руху — ред.] для мене особисто стала Тереза. Після знайомства з нею і пізніше з іншими дівчатами зрозуміла, що я вдома.

2 серпня я вже з іншими приєдналася до великої мужньої родини Ветеранки.

Команда майстринь 

Команда за  напрямком  сіток/кікімор у нас, на жаль, маленька, але стабільна. 

З дівчатами прийшли до ЖВР, щоб запровадити саме цей напрямок і з гордістю допомагати маскувати наших захисниць. Прийшли у в команді з 7 дівчат, п’ятеро залишилося, але і додалося:

Наталочка — жінка одного з наших захисників, мама двох прекрасних синів, чудовий кондитер та тепер чудовий майстер плетіння сіток і кікімор. 

Алінка – то наш настрій і посмішка, радіохвиля. Їй завжди є що розповісти і про що поговорити. Також приходить допомогати разом зі своїм сином, і навіть чоловік не раз приходив на допомогу.

Аня – наш холодний розум і тепле серце: мінімум емоцій, більше діла.

Тетяна – то моя споріднена душа. Людина з великим серцем і душею, у якої дві великі любові у житті, це її онуки та наш Жіночий Ветеранський Рух. Ну і я теж, сподіваюся.

Нещодавно до нас приєдналася чудова херсонка Юлія. Активна дівчина, юристка, яка кожну вільну годину чи вихідний завжди біжить до нас у штаб на допомогу, плести сітки. 

Ті самі кікімори й підготовчий матеріал до них займають багато годин. Тому є ще жіночки, які працюють вдома. Як от моя сусідка, пані Марина, чий син пішов до лав “Азову”, вона з радістю і гордістю плете кікімори при свічках.

Мою родину також віднесу до помічників “Мольфарїї” – це назва нашого простору, де плетуться сітки. На дверях так і написано: куток відьом “Мольфарія “.

Моя мама вдома відшиває білизну для військових. Так звані в народі “сімейки”. Дуже жалкую, що ніколи не рахувала. Їх вже точно було декілька сотень. А кольори й малюнки які веселі відшивалися! Думаю, хлопці задоволені. Казали, що такі речі користуються популярністю і піднімають настрій. Тато мій — то окрема тема, бо ніколи ні в чому не відмовив. Рами, на яких плетуться сітки – робота мого тата і його помічників. Частина рам для плетіння “кікімор” також його робота. Освітлення “Мольфарїї”, щоб робота не зупинялася при відключенні електроенергії, — справа його рук. Надихнути нашою роботою своє начальство, щоб допомогти закупити матеріли для плетіння, той самий спанбонд — це все він. Ну і так, забігти у гості й принести солодощі під чайок, для нас дівчат вже є підтримка у прохолодні вечори.  

Не всі, хто приходять допомогти, залишаються надовго, бо така робота не кожному підходить. Це ж простояти декілька годин, як мінімум, на ногах або пострибати на стільці зверху вниз біля рами.

Ми з радістю завжди чекаємо нових дівчат до нашого колективу. 

Взагалі знаходитися у команді сильних, мужніх, сміливих, відчайдушних і просто красивих жінок — то є гордість. Особисто я знайшла свою сім’ю в Русі. І навіть зараз ловлю себе на думці, що я саме там, де маю бути.

Маскувальна сітка, можна сказати, — тренд року, але не кожен в курсі, як це правильно робити. Як ви підбираєте саме той візерунок, колір, матеріали? Скільки вже сплели та чим заклеюєте мозолі?

Стосовно мозолів: за весь час на жодних жіночих руках не виявлено! Єдине коли мозолі дійсно бувають — це при нарізанні стрічок, якщо ножиці незручні й ти працюєш годинами, нарізаючи ялинку. Але в нас є дивовижні волонтерки, які купили нам професійні ножиці, тому проблем з цим немає.

Ніколи не рахувала, скільки за останні півроку сплели метрів сіток. Але я скажу, що кожна павучиха вплела десятки кілометрів. Якщо рахувати нашу роботу годинами, то це також велика кількість на добу, ми часто затримуємося допізна. Тому на допомогу нашим захисникам ми вклали вже кілометри стрічок і тисячі годин. 

Купа ініціатив плетуть маскування, і попит, однозначно, є. Зворотна сторона медалі — це доступність матеріалів.  В один момент з прилавків зникли всі генератори, чи було так із сітками та спанбондом?

Спанбонд використовується давно в агропромисловості, медицині, косметології. І коли його почали використовувати для маскування, найбільшим нашим поставщиком стало Дніпро. Саме вони почали пропонувати кольори для маскування, фарбувати його пікселем та нарізати нам його бобинами по 12-24 — це диски, які зручно нарізати стрічками. Влітку були черги, потрібно було чекати місяць, але ціна лишалась та сама. Цю ідею підхопили інші міста, наразі ми замовляємо в Києві, де вже почали нарізати стрічки шириною залежно від потреб замовника. А от сама сітка, основа — з нею було набагато важче; напочатку ми її плели з джгута. Одна сітка 6*4 плелась майстринями близько 15 годин, і це сповільнювало процес. Тому сітку вирішили купувати, і вона дійсно дорога: орієнтована ціна за квадратний метр від 50-60 грн до 100 грн і вище. А в нас мінімальна сітка — 6*4, 6*9, 6*12. Сітка підвищилась в ціні, продавці трохи спекулюють на цьому, і щомісяця ціна основи вищає, і в один період було дуже важко знайти. Завжди основа була в продажу, але настільки з завищеною ціною, що метраж 6*12 коштував близько двох тисяч гривень і в неї ще треба вплести матеріал, час, робота… Сітка, як я кажу, виходила майже золотою. Тому, якщо ми хочемо більш-менш якісне, то ми стоїмо в черзі з цими основами місяць-півтора. Їх везуть під замовлення за списками. Ця проблема залишається й досі.

Чи не думали ви придбати машину для плетіння основи?

Дивлячись з того, що основу нам везуть в Україну везутьі вона коштує недешево, то, думаю, прилад той коштує недешево. Наразі я не бачила українського виробника основи — так, їх плетуть рибалки, плетуть довго, на замовлення і ціна не низька, тим більше, що це ручна робота.

Поки що я не бачила машинку, яка би сама «маскувала» сітки. Єдине, що бачила в інтернеті, — готові «маскувальні сітки», але мені вони не зовсім схожі на маскувальну сітку. Це власне піксельна тканина, як нарізана так, що коли її розтягуєш, вона утворює якийсь маскувальний візерунок. Але, як на мене, в природі настільки ідеальних ліній не буває, тому дрон її прочитає легко.

Що чекає на нас після закінчення війни?

Як психолог, можу сказати, що після закінчення війни нас, на жаль, чекають не менш тяжкі роки. Довга психологічна реабілітація населення усіх вікових категорій — це в середньому 4-5 років. Дуже розраховую на нові соціальні європейські проекти, які допоможуть цивільним, а особливо нашим захисникам і їх сім’ям. Новий лад і устрій, відбудова нашої країни в усіх її сферах будуть на кардинально іншому фундаменті.

Наразі мені відчувається, що мого волонтерства мало, відчуваю в собі купу сил, аби допомогти людям ще з іншого боку – готую декілька програм та тренінгів психологічної підтримки жінок та їх дітей. На жаль, все частіше чую запити саме від мам, жінок допомогти з психоемоційним урегулюванням свого стану, своїх дітей. 

Ми показали світу приклад колосальної єдності, ми одне ціле, один організм. Тепер підходить час толерантності, гідності, поваги. Це мабуть і стане основою для відбудови нової, сильнішої та сучаснішої України. У нас величезний потенціал, я вірю, що моя ненька буде прикладом для усього світу.

А щодо навичок плетіння, сіток чи кікімор — в мене є точне бачення, думаю, що щось схоже увійде в наше життя (моду або стиль) як дизайнерські ідеї одягу чи інтер’єру. 

Особисто думала, що у батьків на дачі вже зможу обплести сітку рабицю, тим самим допомогти маминим огірочкам сховатися від гарячих сонячних променів у холодку. Чи татові на машину сплету сіточку від зайвої уваги пташок. Ну і дітям тіньовий навіс можна буде вже сплести.

Після відпочинку у Криму вже точніше подумаю, куди ще можна буде застосувати нові навички та вміння.