Сестри по зброї. Аліса Шрамко “Доля”
Аліса Шрамко “Доля” – санінструкторка Фастівського ДФТГ (Добровольче формування територіальної громади у Київській області), субінструкторка в Добровольчому медичному батальйоні “Госпітальєри” та членкиня Руху Veteranka. За цивільною професією соціальний педагог. Працює в музеї старшим співробітником відділу нематеріальної культурної спадщини. А ще вона мама двох діток.
В армії я опинилась абсолютно випадково. У 2018 році я шукала, де пройти курси з домедичної допомоги і мені підказали сторінку “Госпітальєрів”. Я навіть не надто усвідомлювала, що це військова організація. А в кінці виявилося, що можлива співбесіда з Яною Зінкевич (ред: командиром медичного батальйону “Госпітальєри”) і є можливість потрапити у батальйон. У батальйон я не хотіла, а от з Яною мені було цікаво познайомитися, поговорити, як з визначною особистістю. Вона запитувала про освіту, про наявність водійського посвідчення… А останнім питанням було: “Коли ти поїдеш на ротацію?”. Я одразу ж відповіла, що зможу в червні, врахувавши, коли зможу взяти відпустку. Абсолютно не шкодую, що опинилася у батальйоні. Ймовірно, це пов’язане із позивним, який я заслужила – “Доля”. Напевно так доля склалася, що я туди потрапила.

Вперше їхати було дуже страшно. Це була Авдіївка (Донецька область), 2019 рік. Я не знала, чого очікувати, до цього не була ніколи на лінії фронту. Але потім вже не змогла жити без госпітальєрської сім’ї. Ці люди стали мені справді ріднішими, ніж родина по крові. І вже в першу ротацію мені довелося частково застосовувати свої вміння – важких поранених не було, але травмовані були.
Найбільша підтримка – це Госпітальєрська родина. Ми всі живемо однією душею, однією сім’єю. Серед тих людей є відчуття дому, відчуття, що ти потрібна, що на тебе не байдуже іншим. Цього в мене, на жаль, не було у справжній сім’ї. Коли я повідомила про свій вибір, не всі рідні прийняли його.
Найскладніше на фронті – звикнути до того, яка війна. У перший день як приїхала, була переляканою, догуглювала те, чого не знала, перечитувала все, що знала. Я потрапила в роту “Рембо”, 5 бат УДА (Українська добровольча армія). Хотіла їхати другим номером, а мене поставили єдиним парамедиком на роту і на нульову позицію. Дуже переживала, щоб не підвести хлопців. Перший страх зник під час першої ротації. А звикнути… Для цього потрібно почуватися впевненою. А для того, щоб почуватися впевненою, я навчаюся й досі, щодня покращую свої знання.

Коли я йшла на посаду санінструктора, моїй доньці було чотири роки. Розуміла, що дуже багато часу на передовій проводити не зможу. Ставила собі завдання – стати інструктором з домедичної допомоги. Так я могла бути корисною і в цій сфері, і приділяти час дитині. На сьогодні я є інструктором нашого навчального центру. Навчаю нових парамедиків і бійців.
Ми не відчували, ми знали, що війна буде. На початок 2021 року мали декілька варіантів як діяти у разі повномасштабної війни, де в нас точки збору, укомплектовані екіпажі, розуміли як діяти за відсутності транспорту, зв’язку. Єдине, чого ми чітко не знали – це точної дати початку повномасштабної війни.
Ніхто не міг уявити масштабів війни. Але всі чітко знали: “Роби, що мусиш і буде як буде”. Я робила те, що мушу. На початку повномасштабної війни я була вагітною вдруге. Найстрашнішим було б – потрапити в окупацію. Але наші воїни зупинили ворожу навалу недалеко від мого будинку і я з дітьми залишилася. Хочеться побачити своїх друзів госпітальєрів живими, а Україну вільною хочеться ще більше. Тому, треба працювати.

Щодо питань гендерної рівності, то у нас і комбат жінка, і близько половини особового складу – жінки. Тому таких питань не виникає. А коли на початку повномасштабної війни я підписала контракт з місцевим ДФТГ, там виникали нюанси. Деякі чоловіки вважають, мовляв, “чого мене жінка може навчити, як інструктор”. А ще вагітна жінка декому виглядає досить кумедно і від неї не хочеться переймати досвід чи слухати її. Доводилося маскувати вагітність – об’ємна фліска, підсумок, – напускати дещо пихатого вигляду і в такому амплуа проводити заняття.
В підрозділі добре забезпечення: є жіноча форма, навіть жіночі броніки, купа різних необхідних жіночих речей. Але в мене перший розмір грудей, то мені легко та зручно носити й чоловічий одяг.

Вважаю, що війна – це каталізатор, який допомагає людям краще проявити те, якими вони є насправді, розкрити якості. Якщо людина була схильна опускатися вниз, вона з війною це робитиме скоріше. Якщо людина була схильна розвиватися і ставати кращою, то вона ставатиме кращою швидше. Війна допомагає підтримувати тісніші контакти з тими, хто того дійсно вартий, хто близький. І так само швидше розриває контакти з рідними по крові, але чужими по духу. Війна спонукає всіх нас ставати самими собою.
Ставлення до жінок в армії, якщо порівнювати з 2014 року – безумовно змінюється. Жінок служить все більше, вони займають бойові посади, а не лише кухарки і медички. З кожним роком ця ситуація вирівнюється і покращується. У нашому підрозділі ми всі почуваємося як одна сім’я. Проте, в інших підрозділах жінкам дійсно часто доводиться показувати, що вони фахівці і мають право бути серед чоловіків-воїнів. Потрібно доводити, що тобі можна довіряти життя підлеглих, побратимів.
Хотілося б завершити нашу перемогу повним знищенням ворога, але, на жаль, наразі не уявляю, коли це станеться. Це не буде чітким моментом, як повномасштабне вторгнення, це буде дещо розтягнуте у часі.
Суспільство в переможній Україні хочеться бачити свідомішим. На жаль, і на сьогодні поза нашою бульбашкою люди не дуже розуміють, що відбувається і, що від них залежить. Так, великими жертвами, але ми крокуємо до того, щоб люди почали все розуміти. У мене двоє дітей, я у війську, щоб зберегти для них країну. Чи житимуть вони краще в майбутньому, – можливо і їм доведеться попрацювати. Але наразі є необхідність зберегти для них незалежну Україну. А поза армією я живу популяризацією української культури.

Дар’я Бура
Публікація вийшла в межах проекту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення ґендерної рівності в Україні» за підтримки Офісу Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України та фінансування Уряду Швеції.
«Я навчилася збирати себе по шматочках»
«Тепер тут буде Рух»
Компанія SoftServe Ukraine запустили набір на безплатний курс «AI Fundamentals» для ветеранів і ветеранок
«Я розповідаю свою історію не для жалю, а щоб люди розуміли, що відбувається у російському полоні»
Вакансія керівниці(-ка) відділу та менеджерки(-ра) з фандрейзингу та партнерств